Соціально-психологічна служба

Психологічна служба в навчальному закладі є складовою частиною системи охорони фізичного і психічного здоров′я учнів і діє з метою виявлення та створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості.

Психологічна служба в навчальному закладі забезпечує своєчасне і систематичне вивчення психофізичного розвитку дитини, мотивів її поведінки і діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, фізичних, статевих та інших індивідуальних особливостей, створення умов для саморозвитку та самовиховання, сприяє виконанню освітніх і виховних завдань навчального закладу.

Психологічна служба в навчальому закладі керується Конституцією України, Декларацією прав людини, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про освіту», чинним законодавством України, Етичним кодексом психолога.

Психологічна служба навчального закладу тісно працює з органами охорони здоров′я, соціального захисту, сім′ї та молоді, внутрішніх справ, а також із громадськими і благодійними організаціями.

Суть роботи практичного психолога та соціального педагога в школі полягає в пошуку оптимального способу взаємодії дитини, її родини, всіх учасників педагогічного процесу.

Призначення працівників психологічної служби – допомогти дитині адаптуватися до вимог і правил школи, а педагогам у створенні умов для успішного навчання і розвитку дитини, свого певного комфортного внутрішнього середовища.

Соціально-психологічний супровід навчання і виховання будується, виходячи з особливостей навчального закладу, контингенту учнів, традицій і творчого потенціалу педагогічного колективу, на виборі індивідуального «маршруту» супроводу, тобто програм, спрямованих не лише на вирішення проблем і ускладнень, але й на їх запобігання.

Беручи до уваги всі перелічені фактори слід зазначити, що в нашій школі соціально-психологічна робота за своєю спрямованістю ділиться на три напрями:

робота з учнями;

робота з педагогічним колективом;

робота з батьками.

За своєю структурою всі напрямки містять практично одні й ті ж самі види роботи.

І. Робота з учнями.

Складається із профілактичної, діагностичної та корекційно-розвивальної діяльності.

До профілактичної діяльності можна віднести:

• проведення профілактичних лекцій за різноманітними темами, серед яких профілактика тютюнопаління, алкоголізму та наркозалежності, попередження насильницької поведінки і т.п.;
• ознайомлення із статистичними даними щодо запропонованих тем, створення власної статистики;
• проведення інтерактивних занять, ігор, круглих столів, диспутів;
• перегляд відео матеріалів з метою попередження адиктивної поведінки.

Діагностична робота передбачає:

дослідження психологічної адаптації учнів 1-х, 5-х та 10-х класів;

дослідження пізнавальної сфери школяра (увага, пам`ять, мислення);

дослідження професійних здібностей і нахилів старшоклассників; дослідження особливостей емоційної сфери учня та його особистості в цілому;

дослідження мотиваційної сфери і спрямованості особистості учня;

дослідження міжособистісних стосунків та взаємин в колективі та родині.

При цьому застосовується багато психологічних методик з постійним Особлива увага приділяється дослідженню особистісної сфери і в першу чергу психофізіологічних показників.

Корекційно-розвивальна роботаведеться переважно за індивідуальним запитом (індивідуальною потребою).

Консультативна, просвітницька, навчальна діяльність включає в себе велику кількість ознайомчих бесід, зустрічей з цікавими людьми, з представниками соціальної служби, громадських та молодіжних організацій. Також сюди можна віднести перегляд відео матеріалів, створення власних сценаріїв і фільмів на різноманітні актуальні теми. Проводиться консультування з питань адаптації до нових умов навчання, складових успіху сучасної молодої людини, мотивації і результативності навчання.оновленням методичного арсеналу.

ІІ. Робота з педагогічним колективом:

Містить в собі дослідження особистісної сфери учителя, міжособистісних взаємин (взаємин в педагогічному колективі), факторів, що сприяють або заважають розвитку вчителя, виявляють стиль спілкування з учнями і т.п.

Крім того, педагогічний колектив повинен бути завжди в курсі останніх психологічних новинок, починаючи від оптимізації міжособистісного спілкування, і, закінчуючи особливостями поведінки людей, схильних до адитивної поведінки.

Для цього ми широко використовуємо психологічні тренінги, арттерапевтичні заняття для вчителів з метою релаксації, а також стимуляції їх творчого потенціалу.

ІІІ. Робота з батьками:

Так само, як і напрями роботи з учнями та вчителями, робота з батьками здійснюється якомога різнобічно: це і просвітницькі виступи на батьківських зборах, і розробка буклетів з актуальних питань (висвітлення проблем і надання порад); вивчення міжособистісних стосунків (дитина – батьки, батьки – батьки, батьки – учителі, учителі – учні) та вивчення «задоволеності» чи «незадоволеності» роботою школи з боку батьків. З батьками працюємо як у групах , так і індивідуально.

Аналітична робота полягає у зведенні всіх існуючих даних щодо кожного класу і кожного учня. На базі цих даних робляться висновки та певні рекомендації для учнів, для їх батьків, вчителів стосовно вирішення виявлених проблем. Рекомендації можуть бути універсальними (одні й ті самі для кожного учня і для кожного класу), а можуть бути індивідуальними. Рекомендації дозволяють застосовувати індивідуальний підхід для кожного, особливо до тих, хто потрапляє у створену картотеку дітей «групи ризику». Можуть бути спрогнозовані й описані певні варіанти поведінки окремих учнів у різних навчальних або критичних, стресових ситуаціях.

Системна комплексна робота практичного психолога, соціального педагога, класних керівників, учителів, батьків, спрямована на дітей, дає позитивні результати.

Накопичений досвід реалізації різноманітних форм взаємодії з учнями, педагогами і батьками дозволяє стверджувати, що кожна з них окремо дає можливість досягти поставленої цілі. Однак, комплексне використання всіх цих форм дає набагато відчутніші результати, сприяє вирішенню вузьких задач, дозволяє вибудувати індивідуальний психолого-педагогічний підхід для кожної дитини.

Головні напрямки роботи практичного психолога:

• Формування особистості, її здібностей, інтересів, потреб, розкриття творчого потенціалу.
• Збереження і розвиток реальних прав дитини у шкільному середовищі, родині.
• Створення у дитячому середовищі системи гуманних людських взаємин, які забезпечують гідне місце кожній особистості, повагу до її думок, проблем, турбот.
• Пропаганда психологічних знань серед учнів, батьків, педагогів.
• Проведення системи заходів, направлених на орієнтацію учнів на ведення здорового способу життя.

Соціальний педагог– це педагогічний працівник, основна мета роботи якого полягає у забезпеченні соціально-правового захисту учнів школи та попередженні впливу негативних соціальних чинників на формування та розвиток особистості дитини. У школі він є громадським інспектором з охорони дитинства.

Соціальний педагог:

• здійснює соціально-педагогічний супровід дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей з метою попередження безпритульності, бездоглядності та випадків усіх форм домашнього насильства над дітьми;
• приймає участь в організації безкоштовного харчування учнів з малозабезпечених родин та учнів інших пільгових категорій;
• бере участь у виховній роботі з питань профілактики появи негативних форм поведінки у неповнолітніх (паління, алкоголізму, наркоманії; дитячої злочинності тощо), пропаганди здорового способу життя, статевого виховання молоді;
• допомагає виявленню творчих нахилів, розкриттю здібностей дітей та підлітків, сприяє участі учнів у суспільно-корисній, волонтерській діяльності;
• проводить просвітницьку роботу з батьками або особами, що їх замінюють;
• є посередником між школою, сім'єю, державними установами по захисту прав дітей та громадськістю; бере участь в організації їх взаємодії з метою створення умов для нормального розвиткудітей і підлітків.

У яких випадках звертатися до соціального педагога?

• якщо у твоїй родині є проблеми, які тебе постійно турбують, заважають нормально вчитися та відчувати себе щасливим;
• якщо хтось примушує тебе до вчинків, що суперечать нормам моралі, пригнічують твою гідність, а ти не знаєш як себе поводити у такій ситуації;
• якщо ти відчуваєш, що тобі потрібна допомога лікаря або юриста, проте не наважуєшся звертатися до батьків;
• і просто коли тобі здається, що всі інші відвернулися від тебе і ніхто тебе вже не зрозуміє...

Як допомогти дітям подолати тривогу через війну?

У дітей є вагомі причини переживати занепокоєння.  Діти стресують, коли починаються розмови про повномасштабну війну, про те, що один з батьків може податися в армію.

Ще більше, коли диктори новин розповідають про обстріли шкіл на лінії розмежування, а батьки закуповують гречку та туалетний папір, перетворювати будинки та квартири на бункери.

Додається напруга й через те, що діти думають, що через проблеми в економіці мама чи тато можуть залишитися без роботи.

Ось сім способів допомогти їм (і вам!) полегшити надмірну тривогу від відомого консультанта та педагога Мікеле Борби, автора книги "No More Misbehavin': 38 Difficult Behaviors and How To Stop Them": "Аби розвіяти страхи наших дітей треба подолати довгий шлях".

Поставтеся до тривоги серйозно/

У тривожних дітей у два-чотири рази більша ймовірність розвитку депресії, а в підлітковому віці вони набагато частіше зловживають психоактивними речовинами. Симптоми стресу проявляються у дітей у віці від трьох років.

Тому раджу спробувати стратегію TALK від Мішель Бурби.  Кожна частина цієї стратегії починається з літери слова:

Т – Налаштуйтеся на емоційний стан вашої дитини. Уважно спостерігайте за дитиною і подивіться, як вона справляється зі стресом.

Наприклад: чи боїться він залишитися на самоті чи перебувати в темних чи закритих місцях, мати труднощі з концентрацією уваги чи надмірно дратівлива, чи боязко реагує на будь-які раптові звуки, повертається до моделей поведінки, які раніше переросли, поводить себе добре чи істерить, бачить кошмари, тощо?

А – Забезпечте безпеку.

Першочерговим завданням є запевнити дитину, що їй нічого не загрожує.

Наголошуйте своїй дитині на тому, що люди вживають заходів, щоб зберегти нашу країну в безпеці та допомогти тим, хто постраждав: поліцейські, медики, військові, пожежники. Обійміть, слухайте і будьте поруч. Пам’ятайте, що травмовані діти є більш вразливими.

L – Слухайте дитину.

Діти повинні знати, що це нормально ділитися своїми почуттями з вами, і що це нормально – засмучуватися.

Підтримуйте постійний діалог зі своєю дитиною. Вам не потрібно пояснювати більше, ніж він готовий почути, або використовувати графічні описи. Найважливіше – це дати дитині зрозуміти, що ви готові слухати.

K – Розпаліть надію і зробіть щось позитивне.

Один із найкращих способів зменшити почуття тривоги та безнадійності – допомогти дітям знайти активні способи розвіяти свої страхи.

Це також дає можливість дітям усвідомити, що вони можуть змінити ситуацію у світі, який може здатися страшним і небезпечним. Наприклад, допоможіть своїй дитині малювати, писати або надсилати електронні листи, щоб висловити подяку військовим.

Виділіть час для сімейних розваг

Під час стресу ваша дитина повинна відчувати, що її обіймає її сім’я. Ось чому гарна ідея приділяти багато часу спільним заняттям – це допомагає їй відчувати себе в безпеці та посилає повідомлення "ми всі в цьому разом".

Знайдіть заняття для зняття напруги, якими може займатися вся сім’я разом. Наприклад, гуляйте чи катайтеся на велосипеді, слухайте заспокійливу музику чи дивіться смішні відео з котиками на ютубі.

Діти можуть навчитися використовувати деякі прийоми, які використовують дорослі, щоб впоратися з напругою.

"Розмова з собою". Навчіть дитину говорити в голові слова, щоб допомогти їй зберігати спокій і впоратися зі стресом. Ось кілька: "Я можу зробити це." "Зберігайте спокій і дихайте повільно". Або "Це нічого, з чим я не можу впоратися".

"Дихання "ліфт". Попросіть дитину закрити очі, тричі повільно видихнути, а потім уявіть, що він у ліфті на вершині дуже високої будівлі. Він натискає кнопку першого поверху й дивиться, як кнопки кожного рівня повільно світяться, коли ліфт опускається вниз. Коли ліфт спускається, його напруга зникає.

"Розтанення стресу". Попросіть малюка знайти те місце в його тілі, де він відчуває найбільшу напругу; можливо, його шию, м'язи плечей або щелепу. Потім він закриває очі, концентрується на місці, напружуючи його на три-чотири секунди, а потім відпускає. Роблячи це, попросіть його уявити, як стрес повільно зникає.

"Візуалізуйте спокійне місце". Попросіть дитину подумати про місце, де він був, де він почувається спокійно. Наприклад: пляж, його ліжко, бабусин двір тощо. Коли виникне тривога, скажіть йому закрити очі, уявіть це місце.

Обмежте перегляд новин. Занадто багато телебачення - це погано. Якщо ваші діти дивляться новини, зверніть їхню увагу на історії героїв; це важливо, щоб переконати їх, що у світі є щось більше, ніж загрози та страх. І, звичайно, обмежте їх вплив на жорстокі шоу – вони, як правило, посилюють наявну тривогу.

Навчіть дітей керувати гнівом. Життя у війні, може послати повідомлення про те, що агресія та насильство – це нормально. Це створює велику проблему для батьків.

Навчіть дітей висловлювати свої почуття. Багато дітей демонструють агресію, таку як брикання, крик, удари та кусання, тому що вони не знають, як висловити своє розчарування іншим способом. Їм потрібен словник емоцій, і ви можете допомогти своїй дитині розвинути його, щоб сказати, що він відчуває до свого кривдника: "Я злий". Або: "Я дуже-дуже злий".

Навчіть дитину 1+3+10: формула самоконтролю. Спочатку скажіть собі в голові: "Будьте спокійні". По-друге, зробіть три глибоких, повільних вдихів животом (потрапляння кисню до мозку допомагає вам заспокоїтися). Тепер подумки повільно порахуйте до десяти.

Обговоріть війну та політику всією сім’єю. Постійна увага ЗМІ до майбутньої війни створює багато "моментів навчання", щоб поділитися своїми політичними поглядами з вашими дітьми (звичайно, ​​це стосується дітей старшого віку.

Ми не повинні захищати наших дітей від новин про можливу повномасштабну війну, але й не повинні дозволяти їм зациклюватися на ній або розглядати світ як зло, небезпечне місце. Частина нашої роботи як батьків полягає в тому, щоб допомогти нашим дітям навчитися жити  щасливо в реальному світі, яким би недосконалим він не був.